Закони Бога і беззаконня людини
"…розум вірний у всіх, хто виконує Заповіді Його” (Псл.110:10)
"Я бачив кінець всього досконалого, але Заповідь Твоя широка безмірно” (Псл.118:96
"Джерело Премудрості – Слово Бога Всевишнього, а дoроги її – відвічні Заповіді” (Сір.1:5)Закони і беззаконня, добро і зло люди завжди визначали, виходячи з своїх постійно мінливих історичних і суспільних умов, які вони самі створювали, спонукувані земними, матеріальними потребами і інтересами. Спираючись на жалюгідний досвід свого недосконалого життя, люди пробували визначати етичні і моральні закони і норми, завжди намагались обмежити егоїзм, визначити розуміння обов’язку людини перед людиною, перед суспільством і сім’єю, визначати розуміння гідності і честі. Створювали різноманітні етичні принципи і теорії, часто з протилежними розуміннями. (епікурейці, стоїки)
Кожне суспільство по своєму визначало норми поведінки, ставило свої вимоги і накладало свої обов’язки, які майже завжди вступали в протиріччя з правдивим розумінням добра і зла. Всі вони не тільки не сприяли моральному вдосконаленню людського суспільства, але створювали протиріччя, заплутували найважливіші питання життя, притупляли притаманне людині прагнення до справжньої гідності і людяності. Існуючі, часто напівдикі традиції, жорстокі стереотипи пригнічували совість – першооснову вірного розуміння добра і зла. Все було спрямоване на підпорядкування людини людиною, на її уярмлення. Головною характерною особливістю людини є дані їй здібності вибору і прагнення свободи. При виборі людина керується або суто егоїстичним біологічним, тваринним чинником, або духовним началом в людині – своїм сумлінням, благоговінням і захопленням перед красотою Божественної природи; перед Розумом, величчю і визначенністю доцільності Буття.
Володіючи свободою вибору, людина сама несе відповідальність за духовне вдосконалення своєї особистості і суспільства. Вибір життєвої дороги, визначений совістю – цим незалежним від громадської і колективістської думки визначальником добра і зла – приводить людину до істинних духовно-моральних законів. Приводить людину до сприйняття Божих Заповідей – найважливішому Одкровенню Істинних Законів Життя; до вірного розуміння призначення і сенсу життя людини, до вірного визначення відношення людини до Бога, людини до людини, до оточуючого світу у всьому його розмаїтті.
Тому Заповіді є не тільки основою Духовно-моральних принципів, – Заповіді відкривають Премудрість Єдинопричини Життя, відкривають Бога, оскільки вони є вираженням Його волі. Тому Заповіді Божі є основою правдивого світогляду. Заповіді є найбільшим духовним Одкровенням, з всіх духовних явищ історії людства, через які людина набуває правдиве духовно-моральне самоусвідомлення. Осягненням духовної висоти, глибини і широти Заповідей відкривається величний і світлий образ правдивої людини, – відкривається духовна сутність Христа в Слові-Премудрості; в Ньому відкривається дорога становлення Людини за духовним образом і подобою Божою.
Сумно усвідомлювати, що традиційні релігії, Юдаїзм, номінальне християнство і мусульманство не тільки не бачать в Заповідях величі духовного Одкровення і притаманного їм Святого Духа Істини, вони порушують і виправдовують порушення навіть їх буквального значення. Христос дорікає: " ви усунули Заповідь переданням людським” (Мт.15:6)
Релігії зневажили вивищеними і захоплюючими висловлюваннями всіх пророків і самого Христа про велич, довершеність, силу і неминущу дійовість Заповідей, – зневажили всіма Праведниками, які стверджували їх своїм пророчим словом і благоговійним життям. Служителі традиційних релігій були і залишаються не в змозі явити світові Основи Царства Божого на землі. Знівечивши Волю Божу і замінивши правдиву Віру культовірством і обрядовірством, з всіма властивими їм магічними атрибутами, вони створили ілюзорну віру, яку апостол назвав бісівською (Иак.2:19). Така віра вчить боятися і навіть тремтіти там, де нема страху, але не вчить боятися порушити Заповідь Самого Бога, яка поставлена захищати Людину і забезпечити її благо на землі.
Так оманлива, облудна релігія перетворилась в придаток насильницької світової системи, цього образного біблійного Вавилону. Затемнені такими релігіями, люди беруть участь в насильствах, вбивствах, в громадянських, в міжусобних і світових війнах, в кровавому тероризмі. Злочинців, явних порушників Волі Божої, беззаконників і вбивць не відлучали від своїх церков, не анафемовали. Багатьох з них об’явили святими і героями. Заповідь завжди у всьому і скрізь не допускає ні мислення, ні дій, які протирічать мудрості їх буквального і духовного значення. Говорячи устами Мойсея про Заповіді, Бог дає повеління: "..в ковчег поклади Одкровення, котре Я дам тобі; там Я буду відкриватися і говорити з тобою” (Исх.25:21-22).
Це повеління означає: зберегти в недоторканній чистоті, і донести до свідомості народу непошкоджену земними судженнями і всякими так званими богословськими мудруваннями буквальну і духовну сутність Заповідей. Донести їх як Одкровення Боже, на яких, за словами Христа, утверджується весь Закон і Пророки, і які є основою всього Святого Писання. Через них досягається розуміння високого призначення і сенсу людського життя, відкриваються духовно-моральні принципи правдивого життя. Збереженням в чистоті і благоговійним виконанням Заповідей здійснюється осягнення людиною сутності Бога, спілкування, зв’язок і єднання людини з законами життя вічного. "Я знаю, що Заповідь Його є життя вічне.”(Иоан.12:50). – Таке Біблійне і Христове визначення величної повноти Волі Отця Його небесного.
Святе Письмо переконує, що Заповіді мають Божественне походження; що Премудрість Божих Законів Життя є Його творящою духовною силою, і що велич і значимість Заповідей основуються на цих вічних твердинях Законів Життя. "Скрижалі були ділом Божим; і письмена, накреслені на скрижалях, були письменами Божими.” (Исх. 32:16) Тому пророк закликає: "Звертайтесь до Закону і Одкровення його, якщо вони не говорять, як це слово, то нема в них світла”(Ис.8:20)
Заповіді охоплюють, відкривають і відображають життя людини в вищому її прояві. Відкривають її місце у всесвіті, відображають відношення людини до всього сущого, до Джерела життя – до Бога. Заповідь відкриває, правдиве відношення людини до людини і до суспільства у всіх сферах його життя, проникає в глибинні його прояви, відкриває природу плоті душі і Духа (Євр.4:12). Так, Заповіді вміщують два найбільші відкриття: перше – відношення людини до Бога, і друге – відношення людини до людини. Прагненням пізнати, освідомити і виконати Волю Творця, втілити мудрість її в своєму житті, благоговійним ставленням до величної гармонїї Його творив, людина виражає свою любов до Бога і своє єднання з Ним.
Любов до людини виявляється визнаннямь її життя найвищим творивом Божим; виявляється бережним, розумним, братерським, відношенням до її особистості, як до найвищої цінності. На любові до Бога і любові до ближнього утверджується вся мудрість загальнолюдської правдивої духовності. .”на цих двох Заповідях утверджується весь Закон і Пророки.” – говорить Христос. (Мтв.15:6) Тільки на цих істинних загальнолюдських духовних основах можна розв’язати всю складність нагромаджених історією міжлюдських, суспільних, міжнародних і світових проблем. Бо необхідний розум, для здійснення цього, "вірний (тільки) у тих, хто виконує Волю Божу”. (Пс.110:10) Пророк попереджає: ”Коли скажуть вам: зверніться до викликачів померлих і до чаклунів, до шептунів і утробомовців, – тоді відповідайте: чи не повинен народ звертатися до свого Бога? Чи запитують мертвих про живих? (Ис.8:19) Пророк застерігає не звертатися до тих, хто в вирішенні життєвих питань пробує відродити минуле з його віджилими розуміннями, жорстокими і дикими вподобаннями. Не звертатися до тих, хто пробує зачаровувати і обплутувати своїми оманливими ідеями і фантазмами; застерігає не звертатися до всяких містичних, окультних оманливих зваб, до тих, хто наукоподібним хитроплутством висуває на перше місце і виправдовує споживацькі, плотські матеріалістські інтереси .
Пророк закликає, щоб у вирішенні всіх життєвих проблем людина зверталась тільки до мудрості Божих Законів життя. Звертатись до всяких безжиттєвих звичаїв, традицій минулого, відроджувати їх, виводити з них моральні принципи – однаково, що запитувати мертвих про живих.Тому"Звертайтесь до Закону і Одкровення. Якщо вони не говорять, як це слово, то нема в них світла.” (Ис.8:20)
Десять Заповідей, в яких Бог виразив всю повноту Своєї Волі, були двічі повторені самим Законодавцем. Це є переконливим свідченням того, що Заповіді є Словом Божим, і що на них, за словами Христа, утверджуються весь Закон і пророки. (Мтв.22:40) Але в різні періоди історії Заповіді були двічі підступно відкинуті вищими ієрархіями релігійних проводирів. Вперше Заповідь Божа була зрадницьки замінена переданнями релігійних вождів Ізраїля. Христос, дорікаючи за це фарисеям і книжникам, говорить: ви, ”навчаючи вчень, заповідей людських, залишили Заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського…Переступаєте Слово Боже переданням вашим”(Мрк.7:7-13)
Це зрадницьке вторгнення в духовну, правдиву сутність великого Божого вчення, даного через Мойсея, почалося з того сумного часу, коли відступники Корей, Дафан, Авірон і інші принесли у віру народу "чужий вогонь” язичництва. Числ.16:1-) Слово Господнє було зведено до вкрай примітивного буквалізму. Впроваджувались язичницькі містичні культи, ритуали, обрядовірство і буквальне жертвоприношення. Так було повністю спотворене духовне розуміння вчення Мойсея (Втор.32:15-18;Іс.2:5-9) Перекрутивши науку Мойсея і пророків, і виходячи з спотвореного розуміння, вони жорстоко розправлялись з істиннними сповідниками Волі Божої – вони їх вбивали. Засліплені переданнями вони осудили на смерть і Месію, Посланника Божого.
Другу розправу і наругу над віковічними Заповідями Божими, – над Його святою Волею, вчинило номінальне християнство. Починаючи з вселенських соборів, ієрархи, клерикали, так звані богослови і священнослужителі замінили Десять Заповідей "святоотечеською” традицією, своїми переданнями. Блюзнірськими постановами і "блудословієм”, якими виправдовували свої вчинки, вони чинили кроваву розправу над праведниками, які сповідували Істину Заповідей. Наслідком остаточного усунення Заповіді стало введення язичницьких культів і традицій, поєднання церкви з державою, з насильством; виправдання смертної кари, жорстоке переслідування т.з. єретиків, інквізиція, релігійні і всякі війни. (чит.Иєз.22:28),
Заклик Христа неухильно виконувати Заповіді (Мт.5:17-19) і досліджувати Писання (Иоан.5:39), – Мойсея, Пророків і Псалми (Лк.24:44-45), було підступно підмінено хитрими "теологіями”, які відкинули правдиву благодать, від початку дану і відкриту Богом в Його Заповідях для блага людини.
Вдруге, зневаживши і розтоптавши Заповіді Божі, жорстоко розправлялись з тими, хто сприймає правдиву благодать Божу в виконанні Його Волі. Протестуючи проти очевидного беззаконня так званої "вселенської церкви”, протестантизм повільно вивільняється від тих їх буквалістських доктрин, які явно суперечать істині науки Христа. Формально від її громіздкого культового служіння вони вивільняються. Але наявність багатьох напрямків і течій в протестантизмі – це свідчення того, що вони в тій чи іншій мірі ще далеко не є вільними від їхнього передання, від їх "богослов’я”, яке хитро виправдовує насильство там, де земні інтереси бездуховного суспільства цього вимагають. Звідси необхідність підміни Волі Божої.
Неухильне виконання Заповідей підмінили хитрим, спотвореним вченням про "благодать”. І як наслідок, – замість відкриття Божої благодаті в виконанні Його Заповідей любові (Рим.13:10) – в найжахливіших загальносвітових злочинах приймають участь всі релігійні народи, починаючи від юдейських, мусульманських, християнських, (які так багато говорять про благодать) і кінчаючи напівязичницькими і язичницькими народами світу. Відступництво релігій від Бога пророк відкриває в образі "дому Ізраіля і дому Іуди,” або в образі "дочок блудниць” (блудодійних релігій), які нарушили завіт з Богом і чинили беззаконня.(чит. Иез.16:1-44; Ос.4:13) Єдиного Правдивого Вічного Бога Любові і Його Волю облудні релігії спотворили до абсурду, наділивши Його своїми земними, жорстокими, навіть звірячими рисами. Наслідком цього є жахливий стан світу, коли насильство і жорстокість сприймається як об’єктивна неминучість. Про це пророк говорить:” дім Ізраілів і дім Юдин (Юдаїзм, християнство і мусульманство) вчинили зі Мною дуже віроломно –говорить Господь: "вони сказали неправду на Господа…” (Иер.5:11) – спотворили Його Слово „Горе безумним пророкам,які водяться своїм духом (своїми світоглядами, розуміннями, догматами,доктринами) вони як лисиці в руїнах (вони, зруйнували поклоніння Богу в Дусі Істини, замінивши його буквалістським обрядовірством.
В цих духовних руїнах хитрим словоблуддям вводять народ в беззаконня) Гріхами народу кормляться” (Осії.4:8) мають матеріальні вигоди з його неуцтва і гріхів невігластва, визискують його працю. „І не загороджуєте стіною дім Ізраїля (твердинею Істини Заповідей Божих не відгороджують наррод віри від вторгнення в його життя язичницького блудодійства) Обмазують стіну грязюкою (твердиню заповідей спотворюють, обмазуючи своїми нечестивими перекручуваннями Істину Божої Волі) Говорять пусте і віщують оману”.) Иез.13:1-10
Апостол попереджує, що неуки і не утверджені в істині не тільки спотворюють послання ап. Павла, вони „перекручують і інші Писання, на свою власну погибель” (2Пет.3:16) Істину науки Христа т.з. християнська релігія спотворила до невпізнаванності: "…настільки був спотворений більше за будь-яку людину лик Його, і вигляд Його – більше за синів людських "(Ис.52:13-14) Ніяка релігія, вчення, або філософія не є так спотворені, як Христове вчення. Бог Єгова, Самоіснуючий в Своїй вічній і єдиній, безмежній Премудрості, і відкритий в святості Його Волі, Заповідях Любові – це не той бог, якого представляє лжива спотворена релігія, задіяна у всіх беззаконнях світу. Ось сумний вирок Спасителя, виголошений тим, які вихваляються своїми ділами, які вони чинили Його іменем: „Я ніколи не знав вас ! Відійдіть від Мене, ви, що чините беззаконня” (Мт.7:21-23)