Коли людина визнає Бога Творцем світу, визнає Його велич і силу, то виникає необхідність зрозуміти мудрість Його Волі, і виконанням цієї Волі служити і віддавати Йому шану і честь. "Серце розумного шукає знання” (Пр. 15:14). "Не обманюйте себе брати мої любі. Всяке добре даяння, і всякий досконалий дар сходить згори, від Отця світла, у Котрого немає переміни і ні тіні зміни” (Як. 1:17). Від якого самообману застерігає нас апостол? Від фарисейського спотвореного розуміння сутності Бога, які вчили, що Творець є не тільки джерелом всяких благ, а що може бути гнівливим, мстивим іф жорстоким. Апостол відкриває правдиве розуміння сутності Бога, стверджуючи, що Бог є єдиним, незмінним і вічним джерелом Премудрості, Любові і Миру. Це застереження оберігає нас від невірного уявлення про Бога.
Апостол Павло розкриває викривлене служіння ізраїльського народу, який називає себе народом Божим: "свідкую їм, що вони мають ревність до Бога, але не за розумом. Не розуміючи праведності Божої і намагаючись постановити свою власну праведність, вони не покорились праведності Божій” (Рим. 10:2, 3). Ревність – це якість емоційна, душевна. Не освітлена і не одухотворена вірним розумінням сліпа ревність знаходить свій вихід в зовнішньому обрядовому служінні, створюючи видимість праведності. Отже, Ізраїльський народ не зрозумів праведності Божої, а наділив Бога тими земними рисами і якостями, які притаманні душевній людині з її язичницьким образом мислення, як написано: " називаючи себе мудрими стали нерозумними, і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини” (Рим. 1:22).

Закон Божий, Заповіді були дані для того, щоб виконанням їх привести народ до Христа, бо виконавши Заповіді Отця , Христос Своїм життям відкрив людині благодать Закону Божого, яка здійснилась в Ньому. Фарисейське розуміння Закону не могло привести їх до Христа. Можна подумати, що Бог дав не досконалий зокон, або фарисейство спотворило його правдиву сутність. Недопустимо, щоб Бог міг дати людині щось недосконале, або не зрозуміле для сприйняття. Все Святе Письмо свідчить про те, що сказав Христос, коли виніс остаточний вирок фарисейству всіх часів словами пророків. "Ви говорите: ми мудрі, і закон Божий в нас . Ні, бо перо книжника перекручує його в неправдомовство” (Єр. 8:8) "ви замінили Заповідь Божу переданням людським” (Марка 7:8).

Відомо, що сучасні релігії надають більше значення переданням ніж Заповідям Божим. Вчителі Ізраїля зневажали постановою Божою, про те, що ні одне положення Закону і Пророків не тільки не суперечить ні одній з Десяти Заповідей, а стверджуються на них. "Звертайтесь до Закону відкриття. Якщо говорять не так ,як це Слово, то нема в них світла” (Іс. 8:20). Знехтували тим, що говорить Бог через пророка "Якщо здобудеш дорогоцінне з нікчемного, то будеш як уста Мої” (Єр. 15:19). А вірні левити, були поставлені для того, щоб відкривати мудрість Закону, пояснювати і доносити народові його розумну доцільнісь. Вони, досліджуючи Слово, здобували дорогоцінне, –тобто відкривали духовний його зміст. "…говорили до народу… і робили розумним прочитане”(Неєм. 8:8).

Але потім істинне Левитське служіння було підступно усунене бунтівниками - синами Корея, які зрадливо внесли сторонній, "чужий вогонь” (язичницьке служіння, яке виражалось в буквальних культових жертвоприношеннях ізраїльського народу)."в пророків Єрусалиму бачу жахливе, вони перелюбствують і ходять в омані… бо від пророків Єрусалиму нечестя розповсюдилось по всій землі” (Єр. 23:14,15). "якби вони перебували в Моїй раді, то оголосили б народу Слова Мої, і відводили б їх від злої дороги і від злих їхніх діл” (Єр. 23:22). Отже, ми можемо зробити висновок, що Ізраїльський народ, був покликаний стати світлом для світу, бути носієм віри в Єдиного Бога, зійшов з дороги Правди і, втративши духовність, став неспроможним вірно свідчити про Бога. Ісус Христос прийшов правдиво відкрити Закон і Пророків. "Коли б ви вірили Мойсеєві, повірили б і Мені, бо він писав про Мене” (Йоана 5:46, 2 Кор. 3:14). Так Він завдав смертельну рану спотвореному служінню Богу. Але апостол Йоан говорить: "…і бачив я, що голова звіря була смертельно ранена, але ця смертельна рана сцілилася” (Обяв. 13:3).

І як не дивно, облудна наука, яка зазнала поразки, знову була відновлена "новим фарисейством” (служителями, пресвітерами, пастирями, священниками, старійшинами) спотвореного християнства. Хіба сьогодні ми не чуємо про жорстокого войовничого бога, якого проповідували сліпі юдейські вчителі закону (фарисеї), і доброго, милостивого новозавітнього, невірячи Святому Письму, що Бог не може змінюватись "Я Єгова Бог, Я не змінююсь” (Мал. 3:6) ”Незмінний в слові Бог, від початку віків” (Тита 1:2). Такі закони, які були представлені фарисейською традицією жорстокими, (а тепер названі юдаїзмом) викликали в людини доброї волі несприйняття їх, і внутрішній протест совісті і розуму (наприклад, буквальне "око за око, зуб за зуб”, жертвоприношення і т.п.). Тут позиція наших братів протестантів зрозуміла. Але чому разом з тим вони не можуть визнати, що добрий милостивий Бог Любові ніколи не давав і не міг давати таких жорстоких постанов, які суперечать Його Заповідям. Таке фальшиве, спотворене фарисейське пояснення закону, було осуджене пророками і Христом.”Ви відмінили Заповідь Божу і тримаєтесь передань людських” (Мрк. 7:8, 9). І вже зовсім не допустимо невизнання і сліпе заперечення Десяти Заповідей, як незмінну Волю Божу, тоді коли вже навіть світ починає визнавати іх як загальнолюдські духовні цінності.

Несприйняття Десяти Заповідей є наслідком сліпого традиційного мислення. Зневажають слова Ісуса Христа, якими Він розпочинає своє служіння.”Не думайте що Я прийшов порушити Закон чи Пророків, не порушити Я прийшов, а виконати” (Мф. 5:17). Чому Христос дає таке застереження? Тому, що на фоні спотвореного вчення про Бога ,яке стверджували фарисеї – Христове відкриття Закону і Пророків явилось новим оживляючим Словом. Таке духовне відкриття Закону і Пророків не є новим. Пророки відкривали і стверджували його від початку, за що були і гнані і побиті. Вірно зрозумілі Божі Закони – вічні і ніколи не можуть старіти. Вони завжди нові для духовного оновлення людини "Я не пишу тобі нову Заповідь, а лише ту, що ми маємо від початку, щоб ми любили один одного” (2 Йоана 1:5).

Свій Заповіт від початку Бог називає вічним Заповітом. Святе Письмо свідчить, що Заповіт між Богом і людиною порушила людина, відступництвом: "вони залишили завіт Бога, і стали служити іншим богам” (Повт. Зак. 29:25, 26, Іс. Нав. 7:11). Порушення Завіту однїєю зі сторін, руйнує його. Порушений Завіт втрачає свою дієвість, але це не значить, що умови Завіту втратили своє первинне значення і силу. Цей самий Заповіт відновлюється в Христі, який заповідав не порушувати ні однієї із Заповідей Божих (Мф. 5:17-19). Бог устами пророків звертається до народів прийняти Його Волю. Від вибору людини залежить, чи залишиться для неї цей Завіт "старим”, як був і залишається у фарисеїв усіх часів (тільки на язиці і папері), чи буде він сприйнятий для виконання, тобто буде написаний на серці людини. "… Вкладу Я Закони Мої в помисли їх, і напишу їх на серцях їхніх” (Євр. 8:10, Еремії 31:33). Бог – Єдиний, Істинний, Незмінний і Вічний. Він – джерело Світла і Премудрості, Любові і Миру. Вивищена досконалість Його Законів Життя , як вираження Його Волі, ніколи не змінюється і "… в Ньому немає і тіні переміни” (Якова 1:17).