У Слові Божому читаємо, як народ , не захотів Божого керівництва через пророків, звернувся до Самуїла:
"Постав над нами царя, як у інших народів" (1 Самуїлова 8:5).Самуїл був засмучений. Але Бог сказав :“Не тебе вони відкинули, а Мене відкинули, щоб Я не царював над ними” (1 Самуїлова 8:7).
*Ось де починається держава* — не як дар Божий, а як наслідок людського бунту. Людина відкидає Царя — Бога — і просить людську систему, апарат примусу, меча, армії, податків, судів… *Людське управління стає не благословенням, а наслідком гріха й недовіри до Божої влади.*
Держава — це не нейтральна система. Це завжди апарат насильства. Вона тримається не на любові, а на примусі. Вона виправдовує себе красивими гаслами: “Мир”, “Захист”, “Безпека”, “Порядок” — але фактично харчується страхом, гріхами, ворожнечею, щоб зберегти себе.
Коли держава породжує і втягує християнина в насильство, у війну, у служіння мечу — вона протиставляє себе Божому Царству, яке не від цього світу (Ів. 18:36).
Слово Боже каже:
“Не можна служити двом панам…” Мт. 6:24 *Ми — або громадяни Царства Божого, або — піддані царства цього світу.* *Христос не закликав нас бути чиновниками чи солдатами імперії, а — учнями, які несуть Його хрест.*
Що ж тоді?
Коли ми по-справжньому визнаємо Бога своїм Царем:
Ми більше не потребуємо людського панування.
Ми більше не віримо, що насильство породжує добро.
*Ми розуміємо, що всяка держава — тимчасова й заснована на страху, а Христос — Вічний Цар, що царює любов’ю.*
Ми не закликаємо до анархії чи бунту, але до духовного прозріння :Не держава наш рятівник. Не армія наше спасіння. Тільки Христос — наша опора й наш мир.
Висновок:
Будь-яка держава, навіть найморальніша — паразитує на гріху людини, вимагає підкорення собі, в супереч волі Божої. Але християнин покликаний не до служіння системі, а до служіння Царству Божому.
Браття і сестри, визнаймо знову й знову — наш Цар є Бог. І тому, коли державна система закликає до участі у злі — ми маємо відповісти, як апостоли:
“Більше слід коритися Богові, ніж людям” (Дії 5:29).