Різні світові релігійні і ідеологічні системи правлінь, які не основуються на єдиних твердинях Істини Заповідей Божих і Науки Христа, не тільки не спроможні принести народам благо – всі вони ведуть людство дорогами беззаконня, гріха і смерті. Люди, остаточно втрачаючи духовність, в шаленій гонитві за земними цінностями, летять в прірву загибелі. «Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком. А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх і Я» Ос.4:6.
Апостол говорить: «Коли хто не вміє управляти власним домом (життям), то як він зможе дбати про Божу Церкву». (1 Тимофія 3:5) Виникає питання: Хто може вірно управляти своїм життям? Той, хто знає своє призначення, виконує Божу волю і дбає про істинне служіння Церкви!

Мудрість Його благої Волі в Святому Письмі передана в великозначних образах, метафорах, алегоріях і притчах. Вірне, Боже управління життям є найважливішим для всіх народів і кожної людини зокрема.

Глибока сутність цієї правди відкривається в притчі Ісуса Христа про управителя. (Лук.16) «Один чоловік був багатий, і мав управителя, що оскаржений був перед ним, ніби він переводить маєток його. І він покликав його, і до нього сказав: Що це чую про тебе? Дай звіт про своє управління, бо більше не можеш управляти. І управитель почав міркувати собі: Що я маю робити, коли пан управління відійме від мене? Копати не можу, просити соромлюсь. 4 Знаю, що я зроблю, щоб мене друзі прийняли до домів своїх, коли буду відсторонений від управління. 5 І покликав він кожного з боржників свого пана, та й питається першого: Скільки винен ти панові моєму? 6 А той відказав: Сто мір оливи. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою, швидко сідай та й пиши: п'ятдесят. А потім питається другого: А ти скільки винен? І той відказав: Сто мір пшениці. І сказав він йому: Візьми ось розписку свою й напиши: вісімдесят. 8 І пан похвалив управителя цього невірного, що він мудро вчинив. Бо сини цього світу в своїм поколінні мудріші, аніж сини світла. І Я вам кажу: Набувайте друзів собі від багатства неправедного, щоб, коли проминеться воно, прийняли вас до вічних осель. Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть .»(Лук.16:1-12)

В образі багатого чоловіка Бог ставить духовних управителів над своїм народом: «Він поставив одних апостолами, інших пророками, а ще інших благовісниками, пастирями та вчителями для справи служіння». (Єфесян 4:11) Але стало відомо і про «невірного управителя». В чому його невірність, хто і як її виявив? Наслідки і плоди його управління відкрились в тому духовно жалюгідному стані народів, в якому вони перебувають: невігластво, марновірство, беззаконня і гріховна темрява. Вірні свідки Божої Правди, їх чисте сумління, не занечищене беззаконням світу, здібні спостерігати і розуміти реальне становище світу. І в Світлі Істини Слова Божого, яке вони відкривають, невірні управителі, що завели народи в оману повинні дати звіт про свою ганебну діяльність. «Дай звіт за своє управління, бо більше не зможеш керувати!» Звіт управителів – це виявлення їх ганебної діяльності в Світлі Премудрості Божих Законів, в якому стані знаходиться віра на Землі? «Господар мій відбирає в мене управління домом. Копати я не можу, просити соромлюся». Усвідомлюючи свою неспроможність, невірний управитель визнає, що він не може заглиблюватись в дослідженні мудрості Слова Божого, не може здобувати духовний досвід і уміння управляти. Звернутись попросити і навчитися у тих, хто збагачений Духом Істини не дозволяє гординя, пиха і сором. Із цих слів бачимо: управитель не кається в невірності, лише хоче уникнути звіту перед Богом. Таких релігійних «управителів» на землі багато… Щоб остаточно не втратити свого положення серед тих, хто його слухав, «невірний управитель» вдається до властивих йому хитрощів і лукавства: «Знаю, що зроблю: коли буду відсторонений від управління, щоб друзі прийняли мене до своїх домів». Він знає, що не може служити Богу, але щоб залишатися провідником людей, буде улесливо догоджати, виправдовуючи людське небажання відроджувати в собі духовну досконалість.

Люди, які не виконують повноти Волі Бога, вираженої в Його Заповідях і Науці Христа, є боржниками, що завинили перед Ним. «Покликавши боржників свого пана, запитав першого: Скільки винен ти моєму господарю? Той відповів: Сто мір оливи. Візьми свою розписку і напиши – п’ятдесят!» А ти скільки винен? Відповідає: Сто мір пшениці. Візьми розписку й напиши - вісімдесят». . Сто мір оливи, в притчі означає повноту служіння Богу в Дусі Істини, Миру і Любові. Сто мір пшениці – це образ духовного хліба, правдиве розуміння Волі Божої. «Управитель невірний» вчить не виконувати в повній мірі взятий людиною обов’язок перед Богом. Невірний управитель принижує величне значення мудрості Святого Писання. Повеління Cлова Божого, записані в образах і символах, такі «управителі» навчають і вимагають виконувати буквально. Люди нав’язували собі на голову і руку заповіді, здійснювали буквальне жертвоприношення, побивали камінням. Створили культ святих, впровадили поклоніння їх тлінним останкам і іконам; ввели різноманітні форми обрядів, ритуалів і атрибутів поклоніння. Невірні управителі, відвертаючи народ від Правди Заповідей Божих, влещуючи їх байками, впевнені, що осліплений ними народ стане їх пристанищем, прийме їх в свої «доми» - в середовища різноманітних релігійних напрямків. Але як сприймати подальші слова притчі? «І похвалив господар невірного управителя, що він мудро вчинив,…» За що ж тоді похвалив? Не міг Господар похвалити за його марнотратство. Похвалив за догадливість. А «невірний управитель» поступив догадливо в тому, що не своїми, а цінностями Господаря заслужив визнання людей і, знайшов в них собі «друзів» по характеру також невірних їх вчинків (вони «забрали свої розписки» - з легкістю відмовились від своїх обов’язків перед Господарем) «…бо сини цього світу мудріші від синів світла у своєму роді» «Сини цього світу» вміють використовувати всі доступні їм можливості і засоби для досягнення своїх суто земних, прагматичних інтересів і цілей. А мудрість притчі вчить, щоб Божими духовними і матеріальними благами, якими володіє віруюча людина, щедро відкривала ці блага іншим.

Так свідченням багатства Слова Божого вона придбає собі друзів, прихильників і послідовників Його Істини. Таким чином, не своїми цінностями, а Господніми благами, людина може і повинна набувати друзів і прихильність в оточуючому світі. «…як бажаєте, щоб вам робили люди, так само робіть їм і ви.» (Лк.6:31) Адже згідно притчі, Сини Світла, менш догадливі, і не виправдовують надії Бога. Не шукають відновлення зв’язку з Богом на Його єдиних і вічних Заповітах, відкритих для всіх народів в Його Заповідях. Не шукають братерського єднання на цих духовних непохитних твердинях. «Бо кожний шукає своє, а не те, що Ісуса Христа» (Філіпян 2:21)

«Кажу вам, здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб коли його не стане, прийняли вас до вічних осель.( Луки 16:9) Що є багатством неправедним, і яким чином через неправедне багатство можна приєднатися до вічних осель? Земні, матеріальні цінності у всій їх різноманітності є минущими і постійними факторами боротьби, суперечностей і зла. В певному розумінні неминуче підлягають тлінню. Хто такі друзі, і як вони можуть прийняти до вічних осель? «Друзі», які можуть прийняти до вічних «Осель» це беззаперечно тільки ті, хто вже має «вічні оселі», хто перебуває в них. «Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас…щоб ви були там, де Я» (Ів.14:2-3) В таких «оселях» перебувають всі праведники Божі. Всі вони живі у вічному духовному стані життя вічного, бо «..Бог не є Бог мертвих, а живих,.. в Нього всі живі.» (Лк.20:38) Вони живуть Духом Премудрості Волі Божої, поєднались з вічною гармонією Його буття; керуються мудрістю Божих Законів Життя. Як можна тлінним багатством здобути цих «друзів у вічних оселях»? Христос сказав: «Бо де ваш скарб, там буде і ваше серце» (Матвія 6:21) Всі праведники Божі збагачувались вічними, нетлінними скарбами пізнання Премудрості Волі Божої. Водимі Духом Істини, вони в найважчих, жорстоких умовах гріховного світу, несли народам Світло Божого спасіння. Гонимі і переслідувані, вони відмовлялись від всіх принад тлінного, земного багатства.

« Вірою Мойсей…відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху.» Відрікшись від всіх привілеїв світа, він « наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду. Вірою він покинув Єгипет, не злякавшись гніву царевого, бо він був непохитний…Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних.» (Євр.11:27) Матеріальне багатство не володіло їх розумом і серцем, Гонимі і переслідувані в цьому світі, вони втрачали все. Водимі Духом Святим, вони несли Світло спасіння в найжорстокіших умовах темряви беззаконня. Христос говорив: «Шукайт перше Царства Божого, а все інше додасться вам !» (Матвія 6:33) «Вірний у найменшому – і у великому вірний; несправедливий у найменшому – і у великому несправедливий». Луки 16:10 Людина вірна, справедлива і чесна в найменших, найпростіших, буденних взаємовідношеннях з ближніми, буде вірною і у великому.

Справжня гідність життя людини визначається її відношенням до вищих Духовних цінностей, відкритих в Десяти Заповідях, в Науці і житті Ісуса Христа. Неухильне виконання Божої Волі є правдивим свідченням вірності людини перед Богом у великому її покликанні бути Його правдивим свідком.

Людина нечесна в повсякденному житті – буде ненадійною, несправедливою і в вірі! Бездуховність її віри буде виявлятися відповідними вчинками. «То ж коли в неправеднім (земнім) багатстві ви не були вірні, то хто вам довірить справжнє?» Лука 16:11 Коли людина не була вірною у її ставленні до земних, матеріальних цінностей, збагачувалась і розпоряджалась ними, керуючись плотськими побудженнями у відношенні до навколишнього світу – то справжнє, духовне, нетлінне багатство, яке має продовження у вічності, такій людині не доступне. Такій людині Бог не вірить. Він не дасть Свого духовного багатства в його розпорядження, бо така людина осліпила себе тлінним. Світло Премудрості, Відкриття Істини, велич і слава Царства Праведності, Миру і Радості такій людині закриті. З пороху взята, земним жила, в тління повернеться… «Чули все це фарисеї, що були грошолюбами, - і глузували з Христа. Він сказав: Ви вдаєте себе праведними перед людьми: Бог же знає ваші серця, бо те, що серед людей високе, - огидне перед Богом».Луки 16:14,15) «Ти, Господи керуєш всіма племенами на землі». Псал. 66:5 Бог наділив людей свободою дій, але ніхто не зможе спинити Божої волі - утвердження управління мудрості Його Законів життя. І притча свідчить: «Не можете, служити Богові і мамоні!» Луки 16:13 Мамона – язичницький бог матеріальної наживи.

Життя Церкви поставили в залежність від матеріальних цінностей, коли не духовна вірність людей, а її слава, високі чини управителів, блиск і золото храмів осліпили розум ! Релігійні «управителі» як колись, так і тепер, занижують високий духовний рівень Волі Божої різними формами обрядового культопоклоніння. Істина Науки Христа, яка має управляти життям людей, - спотворена, і знівечена буквалізмом. Занижена, переполовинена Правда не може приводити народи до Бога. Таким чином «невірні управителі», розтрачуючи «Боже багатство», залишають народи блукати в темряві беззаконня бідними і спустошеними. Питання, як люди повинні управляти своїм життям, щоб воно стало Богоугодним, є найважливішим! Бо неминуче для кожного настане час повеління – дай звіт! «Служіть один одному – кожний тим даром, якого одержав, наче добрі домоправителі різноманітної Божої благодаті».(1Петра4:10) Бог наділив нас розумом, здібністю мислення, щоб вірно сприйняти Волю Божу. Одержали в дар Святе Письмо, щоб не відхилялися з шляху для нас визначеного, і щоб не тіло, а Премудрість Божа управляла нашим серцем і нашою свідомістю. Бо тільки духовні дари благодаті по-справжньому збагачують людське життя нетлінним, праведним багатством. Відкривають вірну дорогу до вічних «осель» праведників, до життя вічного.